Тарас Григорович Шевченко
(1814 — 1861)
Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за новим
стилем) 1814 р. у с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії
(нині Звенигородський район Черкаської області) у родині Григорія
Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко. Батьки Шевченка були
кріпаками магната генерал-лейтенанта Василя Васильовича Енгельгарда -
поміщика, що володів 50 тис. кріпаків і був власником близько 160 тис.
десятин землі. Через рік після народження Тараса родина переїздить із
Моринців до Кирилівки, у ній, окрім Тараса, було 6 дітей - старші -
Катерина та Марія, брат Микита, молодші - Ярина, Марія, брат Йосип.
1843 року Шевченко змалює хату в Кирилівці, де провів своє дитинство. У восьмирічному віці батько віддав Тараса до школи, до кирилівського дячка-вчителя Павла Рубана. 1823 р., коли Тарасу було дев'ять років, померла мати. Батько одружується вдруге на Оксані Терещенко, 1825 року помирає і сам батько Тараса.
Згодом майбутній поет іде школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, де його життя було постійно напівголодним. Звідти він тікає у Лисянку до диякона-живописця, а згодом - у село Тарасівку до дяка-маляра, але дяк відмовив йому.
1827 року Т. Шевченко наймитує у кирилівського священика Григорія Кошиця. Із ранніх років він цікавився народною творчістю, у дяків навчився читати й писати, рано виявився у хлопця хист і до малювання, який помітив маляр із села Хлипнівці, але на той час Шевченкові було вже чотирнадцять років і його зробили козачком В.В. Енгельгардта.
1836 року Т.Г. Шевченка було офіційно зараховано "стороннім учнем" до Академії мистецтв. Український митець із великою жадобою слухає лекції в академії, багато читає, 1838 року Шевченко знайомиться із художником Штернбергом.
У січні 1839 р. Т.Г. Шевченка зарахували пансіонером Товариства заохочення художників, а згодом, у квітні, нагородили срібною медаллю 2-го ступеня за малюнок з натури. 1840 року його було нагороджено срібною медаллю 2-го ступеня за першу картину олійними фарбами "Хлопчик-жебрак дає хліб собаці".
1840 року побачила світ збірка творів Шевченка "Кобзар", що
містила вісім творів: "Думи мої ...", "Перебендя", "Катерина", "Тополя",
"Думка", "До Основ'яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч". 1841 року
вийшов альманах "Ластівка" із п'ятьма творами Шевченка: баладою
"Причинна", поезіями "Вітре буйний", "На вічну пам'ять Котляревському",
"Тече вода в синє море...", першим розділом поеми "Гайдамаки" -
"Галайда", окремим виданням вийшла поема "Гайдамаки". У вересні того ж
року Шевченка відзначено третьою срібною медаллю 2-го ступеня за картину
"Циганка-ворожка".
Із-під пензля Шевченка виходять малюнки "Козацький бенкет"
(1838), "Натурниця" (1840) та низка портретів. Він ілюструє чимало
художніх творів. 1840 р. з'являється "Марія" - малюнок до поеми О.С.
Пушкіна "Полтава", 1841 - до
"Козацький бенкет"
(1838)
оповіданнь Квітки-Основ'яненка "Знахарь",
Надєждіна "Сила волі", 1842 - "Зустріч Тараса Бульби з синами" до
повісті "Тарас Бульба". Визначним твором цього періоду є картина
олійними фарбами "Катерина" 1842 року. Захоплюючись театром, Шевченко
пробував свої сили і в драматургії. 1842 року з'явився уривок із п'єси
"Никита Гайдай", написаної російською мовою та поема "Слепая". 1843 року
Шевченко завершив драму "Назар Стодоля", а 1844 р. у Петербурзі окремим
виданням вийшла поема "Гамалія".
"Козацький бенкет"
(1838)
19 травня 1843 року Т.Г. Шевченко разом із Є.П. Гребінкою їде в Україну. Зупинився Т.Г. Шевченко в Качанівці, яка належала Тарновському. Із Качанівки поет виїздить до Києва, де виконує кілька малюнків історичних пам'яток. Під час перебування у Києві він познайомився з М. Максимовичем, П. Кулішем та з художником Сенчило-Стефановським, із яким вони 1846 р. брали участь у розкопках могили Переп'ятихи біля Фастова.
В Україні Шевченко зробив чимало ескізів олівцем до задуманої
серії офортів
"Живописна Україна". З Кирилівки їде на Березань, де пише
вірш "Розрита могила". Деякий час поет живе в Ісківцях у
Афанасьєва-Чужбинського, робить спроби перекладати твори польських
поетів. Із жовтня 1843 р. Т. Шевченко живе переважно в Яготині у
Рєпніних. Тут Шевченко робить на замовлення дві копії портрета М.
Рєпніна, малює дітей В. Рєпніна та автопортрет, пише поему "Тризна", яку
присвячує Варварі Рєпніній, знайомиться із сестрами Псьол.
У березні 1845 р. Т. Шевченко закінчив навчання в Академії мистецтв, йому було присвоєно звання "некласного художника". У кінці березня Шевченко виїздить до Москви, де зустрічається зі Щепкіним та Бодянським. У квітні 1845 року Шевченко приїздить в Україну, щоб постійно тут жити і працювати. 22 квітня поет прибув у Київ, де зустрівся із Максимовичем.
У січні 1847 побував у Борзні, Оленівці. У березні жив у Седневі, у А. Лизогуба. Наприкінці березня 1847 р. почались арешти членів Кирило-Мефодіївського товариства. Т. Шевченка заарештували 5 квітня 1847 року на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва, та відібрали збірку "Три літа".
17 квітня 1847 року Т.Г. Шевченка привезли до Петербурга і ув'язнили в казематі "Третього відділу". Тут він створив цикл поезій "В казематі" ("В. Костомарову", "Чи ми ще зійдемося знову?", "Мені однаково...", "Садок вишневий коло хати"). Його участь у Кирило-Мефодіївському товаристві не була доведена, але документом для обвинувачення був альбом "Три літа".
Улітку 1851 р. Т. Шевченка як художника включили до складу Каратауської експедиції, де він здобув деяку можливість малювати. Після смерті Миколи Першого на Шевченка не була поширена амністія політичним в'язням і засланцям. Лише 1857 року, завдяки клопотанню друзів, поета звільнили із заслання. Чекаючи дозволу на звільнення, Шевченко почав вести "Щоденник".
15 липня поблизу с. Прохорівки його заарештували, звинувативши у блюзнірстві. Згодом поета звільнили, але наказали виїхати до Петербурга. 7 вересня 1859 року він прибув до Петербурга. На початку 1860 року вийшов друком "Кобзар", двома накладами вийшов альманах "Хата" із дев'ятьма новими поезіями Шевченка, об'єднаними під редакційною назвою "Кобзарський гостинець". У журналі "Народное чтение" як лист до його редактора опубліковано автобіографію поета.
Незважаючи на фізичне знесилення внаслідок заслання, поетичні сили Шевченка були невичерпні. 2 вересня 1860 р. Рада Академії мистецтв ухвалила надати Шевченкові звання академіка гравірування. 1861 року Шевченко видав підручник для недільних шкіл, назвавши його "Букварь южнорусский". Поет дбав про поширення освіти серед народу. На початку 1861 року поет почував себе дедалі гірше.
10 березня 1861 року о 5 годині 30 хвилин ранку помер Тарас Григорович Шевченко. Над домовиною Шевченка в Академії мистецтв виголошено промови українською, російською та польською мовами. Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. 26 квітня 1861 року домовину із тілом поета поїздом повезли до Москви. На Україну труну везли кіньми. До Києва прах Шевченка привезли 6 травня увечері, а наступного дня його перенесли на пароплав "Кременчуг". 8 травня пароплав прибув до Канева, й тут, на Чернечій (тепер Тарасова) горі, поета поховали. Над ним насипали високу могилу, вона стала священним місцем для українського та інших народів світу.
Велич і безсмертя великого генія українського народу Т.Г. Шевченко
Шевченко Т.Г. from aromatic11
Україна - це особистості, які формують обличчя її історії. Всього 47
років прожив Тарас Шевченко. Серед них 24 перебував у кріпацтві, 10 --
на засланнях, практично всі інші -- під жандармським наглядом. Проте
все, що зробив Великий Кобзар назавжди залишає його серед живих,
утверджує як геніального нашого сучасника і далекоглядного пророка.
Автори документального фільму намагалися не говорити про те, що й так
відомо, -- про талант Тараса Григоровича, про його нелегку долю кріпака.
Вони акцентували на людських якостях Шевченка, розповідаючи про нього
як про живу людину, яка мала як сильні сторони, так і слабості. У фільмі
йтиметься й про невпоряджене особисте життя поета, й про його
пристрасть до чужих жінок, й про «особливе» ставлення до релігії та
Бога.
Комментариев нет:
Отправить комментарий